Виталий Свиридов. В пятом часу пополудни

Salvador Dali. The Burning Giraffe

Воздушно-капельная проза Виталия Свиридова

Философия точки.
«Поэзия паузы…»
Между вдохом и выдохом
сколько ляжет слов?
Капля в море…
Пока капля жива-
весь мир отражается в ней,
но стоит ей высохнуть
и останется только легкий
солоноватый налет.
В. Ткачев.

В пятом часу пополудни он поднял пистолет и, не доходя
одного шага до барьера, выстрелил в солнце.
Пробитое навылет светило вздрогнуло и медленно закатилось
за густой чёрный кустарник.
Утром следующего дня все открыли глаза и увидели,
что солнце на своём месте, только чуть выше прежнего;
И свет солнечный стал ещё более ослепительным!
Тогда он снова поднял пистолет и снова прицелился,
и снова выстрелил…
Когда ночной мрак рассеялся, все увидели свет.
Теперь даже слепые глаза свои обратили к небу!
Высоко над их головами, прямо в зените, полыхали два солнца —
огромное одно и поменьше — рядом.

***

Вольный перевод текстов с русского языка
на украинский язык Кристины Адраховской

ПОПОЛУДНІ НА П’ЯТУ

Скільки слів промайне в одному зітханні?
Як молекул в краплі води..
Може, поки триває та мить,
вони перетворюються на думки?
Випаровуючись із загально-людського моря,
стають кристалами солі —
солі твоєї крові..твоєї душі?
(В. Ткачёв)

Воно пекло…сліпило його маревом довго, нещадно…
катувало спекою і спрагою…
А йому хотілося темряви і прохолоди…
Коли годинник показував пополудні на п’яту, він не витримав..
Підняв на сонце револьвер…і прицілився..
Воно не злякалось, продовжуючи так само його палити…
Він вистрелив…і влучив! Так, влучив!
Воно здригнулося…почало поволі падати і…
згодом щезло в чорних густих чагарниках…
Та  жадана прохолода була нетривалою…
Вже вранці воно знов засяяло…
що там: стало ще яскравішим, палаючишим,
піднявшись вище свого звичайного місця на небі…
Він знову майже впевнено прицілився..
і знову влучив…
Але темна ніч обнадіювала його недовго…
Бо вранці всі — навіть сліпі —
побачили, що зеніт став дивно палахкотіти:
там, в височині, пломеніло вже два Сонця:
одне — величезне і друге, меншого розміру — поряд.

Послушай, старик…

— Послушай, старик, а не завалялся ли у тебя в кармане
кусочек сухаря от вчерашнего завтрака?
Вместо ответа Фред сунул руку в карман и вытащил фигу.
Была ночь, ярко светила луна, и Полю показалось,
что под нос ему сунули большое спелое яблоко.
— Дай кусочек!?
— Нет, Поль, не дам. Эта штука не съедобная.
Правда она чертовски утешает меня, когда есть нечего.
Она говорит мне:
— Фред, у тебя ещё всё в порядке: у тебя ещё есть руки.
А голод… Голод когда-нибудь кончится.
Путники обогнули старый фонарный столб
и растворились во мраке.
***

Перевод текста с русского языка
на украинский язык Кристины Адраховской

«ЧУЄШ, СТАРИЙ»…

Місто стрімко поглинала ніч… Двоє виснажених і стомлених чоловіків
йшли дуже довго й мовчки…
В глибині їх запалих зіниць жевріла зневіра і зблискував голод.
Нарешті, Поль не витримав:
— Чуєш, старий.. Може,десь в твоїх кишенях завалявся

який недогризок сухаря від
вчорашнього сніданку?
Замість відповіді Фред на мить опустив руку в кишеню,
витягнув стиснутий кулак і підніс до свого обличчя…
В непевному світлі місячної ночі той кулак здавався Полю
великим стиглим яблуком..
— Даси шматочок?
— Ні, не дам! Ця річ не їстівна. Я завжди так роблю, коли розумію,
що надіятись нема на що, окрім своїх рук та власної волі.
Стиснутий кулак, Поль — це концентрована воля…для дії, Поль,
і переможена слабкість в собі.
Тільки це і зможе допомогти нам вибратись із тої ями,
в яку ми з тобою потрапили.
Вони обігнули ліхтарний стовп і розчинились в темряві…

Его всегда мучила совесть

Его всегда мучила совесть, когда он проходил мимо неё,
мимо этой несчастной старухи. Он страдал оттого,
что ни разу не бросил даже гроша в её грязную кружку;
И не потому, что денег у него не было.
Нет, мелкая монета у него водилась всегда. Ему было стыдно…
Ему было стыдно унизить человека мелочной подачкой,
на которую и куска хлеба не купишь.
А крупных денег у него и не было никогда.
Однажды он подумал, что когда-нибудь подработает
и даст этой нищенке столько денег, сколько ей и не снилось.
Но, кто не знает, как это бывает всегда, когда поезд уходит…
Его желанию так и не суждено было осуществиться.
Вскоре она умерла.
Похоронили её на самом краю городского кладбища,
если это можно назвать похоронами. Её просто зарыли,
как собаку, завернув в старое солдатское одеяло.
Он отыскал её могилку. Притащил откуда-то дикий
многопудовый камень и поставил его вместо надгробия.
А затем,.. затем он взял и положил под этот камень
все свои сбережения, которые собрал на чёрный день.

***

Вольный перевод текста с русского языка на украинский язык
Кристины Адраховской

«ЙОМУ  БУЛО ЗАВЖДИ  НІЯКОВО…»

Йому було завжди ніяково йти повз неї..цієї старої жебрачки..
Щось мучило його…Якесь підсвідоме відчуття – чи то неясної провини,
чи то розтривоженого сумління здіймалося в душі…
Йому було ніяково кинути, як всі, в її замурзану бляшанку кілька мідяків..
А великих грошей у нього ніколи не водилося…
Йому здавалось, що дріб’язкова допомога здатна принизити людину..
Згодом йому в голову прийшла втішлива думка: заробить і дасть тій жебрачці
стільки грошей, що вона вже не матиме потреби просити милостиню…
Але поступ часу невблаганний як поїзд, що вже рушив..
Бажання не здійснилось..бо  вона невдовзі померла.
Її поховали на краю міського цвинтаря ,
якщо так можна було назвати те поховання:
її просто закопали як безпритульну собаку, загорнувши в чуже дрантя..
Він відшукав той малопомітний останній її притулок..
Звідкілясь прикотив величезний камінь – валун
І поставив замість надгробка. А потім..поклав під той камінь всі свої гроші,
що беріг на чорний день.
І раптом йому стало легко..
Він відчув, що зробив щось таке, що повинен був зробити..
Хто знає – може він переміг самого себе, поборовши
чи то свою сором’язливість,
чи то нерішучість, чи навіть  затаєну жадібність..а може все те разОм..
Але він звільнився від гнітючого відчуття невиконаного обов’язку і страху  перед жорстокою незбагненністю людської долі..
А головне – від глибоко схованого страху перед приниженістю
слабкої беззахисної людини бідністю в цьому жорстокому світі…
Здається, він все – таки вніс свою лепту в те,
щоб цей величезний світ став справедливішим  і світлішим,
хоча б на одну людську душу.

Сегодня Он потерял всё, что имел

Сегодня Он потерял всё, что имел.
Нет, сегодня Он потерял гораздо больше того, что имел;
Сегодня Он потерял даже то, чего не имел вовсе…
Сегодня Он потерял Её. И она тоже Его потеряла.
Теперь Он не знает, где Она; А она понятия не имеет,
что происходит с Ним.
А Время течёт, Время торопится,.. и голова у Него
уже седая. И Она тоже уже состарилась и скоро умрёт…
Умрёт, чтобы родиться заново.
Подумать только! Она родится раньше, чем Он!
Потому, что когда Она появится на свет,
Его уже не будет.
— Боже мой, — подумал Он, — Боже мой, ведь я потерял её
задолго до того, как Она появилась!

***
Вольный перевод с русского языка на украинский язык
Кристина Адраховская

«ЛІРИЧНА СОФІСТИКА»
А Він сьогодні втратив все, що мав..
Ні,більше: чим не володів ніколи..
І навіть мати міг,..та не спромігся.

Тією втратою була Вона.
Напевно, й Він став втратою для Неї..
Тепер між ними пусткою безвістя..

А час не гається — пливе, летить..
Спиває у обох їх вроду й силу.
Дарує колір вічності на скронях —

В дорогу..  Першою помре Вона,
Бо відродитись можна тільки так..
Щоб стати знову юною для Нього.

Та як же це? — замислюється Він —
Вона повернеться сюди, на Землю.
Коли мене вже тут давно не буде?!

І що ж, виходить, втратив я Її
Задовго до народження?.. О Боже!
Коли ж ми з Нею в часі розминулись?

Той день настав якраз…  сьогодні!?

 Ударь её, Мулкен!

— Ударь её, Мулкен!
Ударь её покрепче, эту тварь! Ударь её так,  чтоб ей
не было больно, когда её кто-нибудь пожалеет…
А потом ударь себя. Расшиби себе голову
об этот дверной косяк, чтобы тебе не показалось,
будто бы ты выше её…
Или же возлюби… Возлюби её так, чтобы вся короста
её отравленного нутра стала бы отчасти и твоею тоже;
Мир от этого не станет хуже, чем он есть, поверь мне, —
он станет только чище…
Потому, что и в её тёмной, опустошённой душе
наконец — то появится маленький огонёк надежды.

***
Вольный перевод  текста с русского языка
на украинский язык Кристины Адраховской

«ВРІЖ ЇЙ, МУЛКЕН!»..
Вріж їй,Мулкен! Вріж їй щосили, цій тварюці!
Так,щоб вона вже ніколи не змогла відчувати болю,
коли її хто-небудь пожаліє…
А потім…потім розкрай собі голову об цей ось одвірок..
щоб вибити з себе назавжди оманливу зверхність..
Або возлюби…Возлюби так щиро, так віддано,
щоб вся короста тієї отруєної душі стала відтак і твоєю
також…
Світ від того не стане гіршим, ніж він є насправді, повір:навпаки
він стане навіть світлішим…Тому що в її темній спустошеній душі
нарешті з’явиться малюсенький вогник надії..

Красные листья пожухли

Красные листья пожухли и потемнели
под холодным, грязным дождём этой осени.
И нам нечего сказать друг другу в утешение.
Мы молча удаляемся вслед за теми,
кто пришёл раньше нас.

***
Вольный перевод  текста с русского языка на украинский язык
Кристины Адраховской

Червоне листя пожухло і потемніло

Червоне листя пожухло і потемніло
під холодним, брудним дощем цієї осені..
Не здобувшись на втішні слова один одному,
мовчки йдемо вдалеч за тими,
хто випередив нас.

Реклама

Об авторе Ирина Анастасиади

писатель, переводчик, главный редактор интернет-журнала "9 Муз"
Запись опубликована в рубрике поэзия. Добавьте в закладки постоянную ссылку.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s